Сьогоднішній день – це не просто свято одягу, а день глибокої шани до нашої історії, культури та духовності. Вишиванка – це молитва, зашита в нитки, символ нескореності, краси та гідності.
Бажаємо, щоб у ваших серцях завжди палало світло любові до України, щоб традиції не згасали, а передавалися з покоління в покоління як найцінніший спадок.
Нехай вишиванка буде оберегом у кожному домі!
Щороку в Європі проводиться Європейський тиждень тестування — інформаційна кампанія, покликана привернути увагу до важливості своєчасного виявлення ВІЛ-інфекції, вірусних гепатитів B і C, а також ІПСШ (інфекцій, які передаються статевим шляхом).
Основна мета заходу — підвищити обізнаність населення щодо тестування та наголосити: рання діагностика рятує життя.
КНП ХОР “Обласний центр медичної статистики, здороовго способу життя та інформаційно-аналітичної діяльності” пропонує для використання матеріали, розроблені фахівцями закладу.
18 травня Україна вшановує День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу — одну з найтрагічніших сторінок у сучасній історії. Саме цього дня у 1944 році сталінський режим розпочав масову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини — Криму. Цей злочин, який за своєю суттю та наслідками відповідає міжнародному визначенню геноциду, став спробою знищити кримськотатарську спільноту як корінний народ, стерти її присутність з півострова, викорінити культуру, мову, традиції. Однак попри надзвичайні втрати, насильство й десятиліття вигнання, кримські татари не припинили боротьбу за право жити на своїй землі. Нинішня російська окупація Криму багато в чому відтворює репресивну політику радянської доби, спрямовану проти кримськотатарського народу. Щоб осмислити масштаби трагедії, зрозуміти її причини, наслідки та значення для сьогодення — пропонуємо ознайомитися з історичною довідкою, підготовленою Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим.
18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму. За особистим наказом Сталіна було ухвалено рішення «остаточно очистити» півострів від кримських татар — фактично, здійснити етнічну чистку і знищити кримських татар як корінний народ та національну спільноту для остаточної колонізації півострова. Більшістю жертв стали жінки, діти та люди похилого віку — оскільки тисячі кримськотатарських чоловіків перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії.
На світанку 18 травня по всьому Криму одночасно розпочалася масштабна операція НКВС. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар і під загрозою зброї змушували зібратися за 10–20 хвилин для примусового виселення.
Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 товарних потягів. До кінця 19 травня депортація охопила понад 165 тисяч осіб, а 20 травня влада відзвітувала в Москву про «повне очищення» Криму. Загалом було депортовано 47 885 родин — 193 865 осіб, у тому числі понад 92 тисячі дітей до 16 років.
Основними місцями заслання стали Центральна Азія, а саме Узбецька РСР (понад 151 тисяча осіб) та Казахська РСР (4,286), а також різні регіони РРФСР: Марійська АРСР, Молотовська, Свердловська, Кемеровська, Горьківська, Ярославська, Івановська області,.
Ось текст із другого зображення із збереженням абзаців та жирного шрифту, без розривів усередині речень:
Кримських татар депортували в переповнених товарних вагонах, без доступу до їжі, питної води, медичної допомоги. Дорога до місць примусового поселення у віддалених регіонах СРСР тривала 2–3 тижні. Уже під час транспортування, за різними оцінками, загинуло від 7 до 8 тисяч осіб — через спрагу, хвороби, виснаження та нелюдські умови.
Після прибуття на місця заслання — важка примусова праця, голод, антисанітарія, поширення епідемій, повна соціальна ізоляція. Кримськотатарський народ був розміщений у спеціально створених ізольованих населених пунктах — так званих «спецпоселеннях», які фактично стали радянськими резерваціями. У них діяв жорсткий режим контролю: обов’язкова реєстрація в спецкомендатурах, сувора заборона залишати межі поселень, постійний нагляд з боку репресивних органів.
Статус «спецпереселенців» означав довічну дискримінацію та обмеження в базових правах — на свободу пересування, освіту, медичну допомогу, працю за фахом. Тільки в Узбекистані, за офіційними даними радянських органів, за півтора року загинуло близько 30 тисяч кримських татар. У деяких районах рівень смертності сягав 60–70%. За оцінками кримськотатарського національного руху, реальна кількість загиблих була ще вищою.
У 1948 році режим спецпоселень ще більше посилили. За спробу залишити межі резервації загрожував арешт, а повторне порушення — до 20 років каторжних робіт. Окремо до таборів ГУЛАГу було відправлено ще майже 6 тисяч осіб безпосередньо під час депортації.
Окремо репресій зазнали кримськотатарські солдати та офіцери Червоної армії. Після завершення Другої світової війни майже 9 тисяч із них були депортовані до спецпоселень чи трудових таборів — разом із рештою народу. Їх не врятували ні військові заслуги, ні особистий героїзм на фронті. Попри те, що 21 кримський татарин був представлений до звання Героя Радянського Союзу, а деякі — неодноразово, зокрема, льотчик Амет-Хан Султан отримав це звання двічі (1943, 1945), навіть вони опинилися під ярликом «зрадників» і зазнали тих самих репресій.
Після вигнання радянський режим знищував усе, що нагадувало про кримських татар у Криму, зокрема, була ліквідована й замінена областю Кримська АРСР. Топоніми з кримськотатарськими назвами були русифіковані. Мечеті зруйновані або перетворені на господарські будівлі. До Криму масово переселялися вихідці з інших радянських республік, яких заселяли в будинки депортованих. Кримськотатарська мова, книжки, історичні документи, культурні артефакти підлягали знищенню радянською владою й заміною на нові — російські. Заборонялися навіть згадки про факт депортації — Sürgünlik, сам термін «кримський татарин» намагалися викреслити з ужитку.
Офіційне визнання депортації 1944 року актом геноциду на міжнародному рівні є принципово важливим кроком для утвердження історичної правди та недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому. Називаючи речі своїми іменами – геноцидом – держави і міжнародні організації дають чітку оцінку злочинам радянського режиму проти кримськотатарського народу, вшановують пам’ять жертв та демонструють солідарність із постраждалими. Це не лише питання минулого – в сучасних умовах така позиція є також засудженням нинішньої політики РФ, яка в окупованому Криму продовжує подібну у багатьох аспектах політику знищення і витіснення корінного народу.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду, а 18 травня встановила Днем пам’яті жертв цього злочину. Україна засудила політику радянського тоталітарного режиму, керуючись положеннями Конвенції ООН про запобігання геноциду. На державному рівні щороку 18 травня вшановується пам’ять жертв: по всій країні проходять жалобні заходи, меморіальні мітинги, уроки пам’яті. У Києві та інших містах люди запалюють свічки у формі карти Криму, піднімають кримськотатарські прапори на знак солідарності.
Приклад України став поштовхом до міжнародного визнання геноциду кримськотатарського народу. Відповідні рішення ухвалили парламенти Латвії та Литви (2019), Канади (2022), Польщі, Естонії та Чехії (2024). У своїх резолюціях ці держави прямо називають дії сталінського режиму геноцидом, а також засуджують політику Російської Федерації, яка продовжує репресії проти кримських татар під час нинішньої окупації Криму. Зокрема, Сейм Польщі рішуче засудив не лише злочин 1944 року, але й його сучасні продовження, а естонський Рійгікогу підкреслив спадковість злочинної політики СРСР і РФ.
Таким чином, формується міжнародний консенсус щодо оцінки трагедії кримськотатарського народу як акту геноциду. Україна й надалі веде активну роботу із закликами до урядів інших країн та міжнародних організацій (ООН, Європейського парламенту, Ради Європи) надати належну правову і моральну оцінку подіям 1944 року.
Після смерті Сталіна та ХХ з’їзду КПРС кримські татари не отримали дозвіл на повернення на власну батьківщину – в Крим. Фактивно, їхнє вигнання стало безстроковим. Тоді ж, наприкінці 1950 – на початку 1960 років, виникає національний рух кримських татар за відновлення своїх прав та повернення на історичну батьківщину. Цей рух став одним із наймасштабніших і найтриваліших правозахисних рухів у Радянському Союзі. Кульмінацією стала акція на Червоній площі в Москві в липні 1987 року, коли сотні представників громади відкрито звернулися до влади з вимогами про право повернення до Криму. Саме завдяки громадському тиску радянська влада в листопаді 1989 року скасувала заборону на проживання кримських татар у Криму.
Відразу після отримання можливості розпочався самоорганізований процес масового повернення. Уже наприкінці 1980-х та особливо в 1990–1991 роках тисячі сімей вирушили назад до Криму. Повернення було стихійним і надзвичайно складним, громада самоорганізувалася і створила близько 300 нових поселень компактного проживання по всьому Криму. Ці поселення, зведені власними силами кримських татар, стали символом повернення народу на рідну землю.
У 1991 році було відновлено інституційне представництво кримськотатарського народу. 26 червня 1991 року в Сімферополі відбувся історичний Другий Курултай кримськотатарського народу, який став продовженням традиції національного самоврядування, започаткованої ще у 1917 році. На Курултаї було проголошено відновлення прав народу на самоврядування у Криму та створено представницький орган – Меджліс кримськотатарського народу. Меджліс став легітимним виразником інтересів кримських татар, взаємодіючи з органами влади України та міжнародною спільнотою у питаннях повернення, відновлення майнових прав, розвитку освіти, мови та культури.
Повернувшись додому, кримськотатарський народ почав активно відроджувати свою культуру, мову і релігійне життя, попри складні стартові умови. У перші роки після репатріації було відновлено діяльність кримськотатарського драматичного театру, створено фольклорний ансамбль «Кирим», відкрито бібліотеку імені Ісмаїла Гаспринського та Музей історії і культури кримськотатарського народу. У ЗМІ з’явилися перші програми та друковані видання кримськотатарською мовою. В громадах почали відкриватися мечеті, повернуті культові споруди, які за радянських часів були перетворені на склади чи музеї. Почалося будівництво шкіл з елементами навчання рідною мовою.
Сучасна політика Російської Федерації в окупованому Криму є безпосереднім продовженням геноцидної практики, започаткованої ще в радянський період. Після окупації півострова у 2014 році російська окупаційна адміністрація розгорнула системну кампанію тиску, переслідувань і витіснення кримськотатарської громади, яка стала одним із головних осередків ненасильницького спротиву окупації. Від самого початку дії окупаційного режиму були спрямовані на придушення ідентичності, культури, політичного самовираження та самоорганізації корінного народу України в Криму.
Уже в перші роки окупації було заборонено діяльність Меджлісу кримськотатарського народу – легітимного представницького органу, визнаного міжнародною спільнотою. У 2016 році російський суд оголосив Меджліс «екстремістською організацією», фактично позбавивши кримських татар права на колективне представництво. Проведення мирних зібрань, зокрема, мітингів до роковин депортації 18 травня, використання кримськотатарської символіки та публічне вшанування пам’яті жертв геноциду були заборонені або жорстко обмежені. Провідних лідерів, активістів і правозахисників змусили залишити півострів, інші стали об’єктами кримінального переслідування, політичного тиску та медіакампаній дискредитації.
Російські силові структури здійснюють регулярні обшуки в оселях кримських татар, арешти за надуманими звинуваченнями, тортури, катування та викрадення людей. Основним інструментом репресій стала так звана «справа кримських мусульман» — масове звинувачення у членстві в організації «Хізб ут-Тахрір», у рамках яких десятки представників громади — здебільшого мусульманських активістів — отримали багаторічні вироки (до 17–20 років) за обвинуваченнями в тероризмі без жодних доказів участі у насильницьких діях. Серед жертв — громадянські журналісти, правозахисники, члени об’єднання «Кримська солідарність» та інші проукраїнські активісти.
Одночасно триває свідома політика культурного витіснення та асиміляції. Закрито всі незалежні кримськотатарські медіа, зокрема, телеканал ATR. Значно скорочено можливості навчання рідною мовою, систематично змінюється зміст історичних наративів у шкільній освіті на користь імперських версій минулого. Забороняються традиційні заходи, звужується простір для вільного вжитку кримськотатарської мови, символіки та релігійних практик.
Усе це відбувається на тлі демографічних змін: тисячі кримських татар знову змушені залишати Крим через атмосферу страху, постійні обшуки, політичні переслідування та воєнний призов. Натомість Росія активно заселяє півострів власними громадянами. За даними Представництва, йдеться про сотні тисяч осіб, що є прямим порушенням IV Женевської конвенції та кваліфікується як воєнний злочин. Ця політика «повзучої» або «гібридної» депортації переслідує ту саму мету: знищити присутність кримськотатарського народу у Криму та утвердити штучний образ «російського» півострова.
Цей досвід резонує далеко за межами України: народи і країни, які зазнали подібних трагедій — масових депортацій, окупацій, етнічних чисток чи колоніального поневолення — розуміють глибину страждань кримськотатарського народу. Їхня солідарність з Україною і кримськими татарами зумовлена спільною історією боротьби за свободу, гідність і збереження ідентичності. Саме ці держави та суспільства дедалі активніше підтримують міжнародні зусилля з відновлення справедливості, деокупації Криму та притягнення Російської Федерації до відповідальності як держави-агресора, що продовжує імперські й радянські практики нищення незручних і непокірних спільнот.
Березень 2026 — Місячник подолання туберкульозу в Україні та світі.
Гасло 2026 року: «Так! Ми можемо подолати туберкульоз. Лідерство — за державою, сила — в громадах» (або міжнародний варіант: Yes! We Can End TB. Led by Ukraine.
Powered by Communities.)
Туберкульоз досі забирає життя, але сьогодні він лікується сучасними препаратами, безкоштовно для пацієнтів в Україні. Рання діагностика → швидше одужання → безпека
для близьких.
� У нашому центрі: • безкоштовне обстеження (флюорографія, цифровий рентген, аналіз мокротиння, GeneXpert) • супровід лікаря-фтизіатра та психолога • лікування
найсучаснішими схемами (в т.ч. для мультирезистентного ТБ) • соціальна підтримка, конфіденційність і повагу до прав пацієнта
Якщо кашель >2 тижнів, нічна пітливість, слабкість, втрата ваги — не чекайте, приходьте! Раннє виявлення рятує життя.
Профілактика (проста та зрозуміла)
Найкращий захист — це знати, як не допустити хвороби. Прості правила, які працюють:
✅ регулярна перевірка (флюорографія раз на рік)
✅ здорове харчування та міцний імунітет
✅ відмова від куріння
✅ вентиляція приміщень
✅ вакцинація дітей (БЦЖ)
Телефонуйте / пишіть нам:
☎ (380)97
� [месенджери / email]
� м. Харків, вул. Ньютона 145
В рамках реалізації проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні» (STBCEU), який впроваджується міжнародною організацією РАТН за фінансової підтримки Уряду США, Всеукраїнський благодійній фонд «Коаліція соціального розвитку» розпочинає черговий етап опитування для скринінгу ознак депресії серед персоналу медичних закладів, які беруть участь в проєкті.
Для тестування буде використовуватись опитувальник про стан здоров’я (Patient Health Questionnaire – PHQ-9) – шкала самооцінки депресії з дев’яти пунктів.
Пройти опитування можливо за посиланням до кінця лютого 2026.
Після проходження тесту Ви протягом 3-х днів отримаєте індивідуальний результат із рекомендаціями фахівців (для отримання результату потрібно вказати адресу електронної пошти).
З 01 січня 2026 року в Україні стартувала національна програма «Скринінг здоровʼя 40+» (далі – Програма), спрямована на раннє виявлення серцево-судинних захворювань, цукрового діабету і проблем психічного здоровʼя для українців та українок віком від 40 років і старше. Програма базується на доказовій медицині та відповідає європейським рекомендаціям. Аналогічні скринінгові програми вже багато років успішно працюють у країнах Європейського Союзу, і тепер така можливість зʼявляється і в українців.
Громадяни України віком від 40 років зможуть пройти безоплатний скринінг здоровʼя у закладі охорони здоров’я, що має ліцензію на провадження медичної практики та долучений до програми скринінгів. Сюди входять як державні, комунальні, так і приватні заклади. Наразі послуга скринінгу здоровʼя може надаватись вже у понад 800 місць надання послуг закладів охорони здоровʼя по всій країні. Актуальний перелік місць надання послуг скринінгу здоровʼя доступний на офіційній сторінці програми:
https://screening.moz.gov.ua.
Відповідно до алгоритму реалізації програми українці віком від 40 років і старше, які народились в січні, почнуть отримувати запрошення пройти скринінг здоровʼя в застосунку Дія, починаючи з 31 січня 2026 року. Також послугу скринінгу люди можуть оформити в ЦНАП.
Підписано меморандум про співпрацю між КНП ХОР «Обласний фтизіопульмонологічний центр» та ДУ Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України. Ми офіційно об’єднуємо зусилля!
20 січня 2026 року відбулася важлива подія для сфери охорони здоров’я Харківського регіону. КНП ХОР «Обласний фтизіопульмонологічний центр», в особі директора
Михайла Береста, та ДУ Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України, в особі Любові Махоти, офіційно закріпили свої партнерські відносини,
підписавши Меморандум про співпрацю.
«Спільна робота — це можливість діяти на випередження. Ми фокусуємося не лише на лікуванні, а й на ефективній профілактиці та ранньому виявленні туберкульозу та інших захворювань органів дихання», — зазначили під час зустрічі.
Що це дасть пацієнтам та громаді?
Рухаємося вперед, поєднуючи експертність та ресурси!
Висловлюємо свою вдячність Громадській організації “Жінки і діти України – наше майбутнє” за отримані інституційні гігієнічні набори ЮНІСЕФ і сподіваємось на подальшу співпрацю.
До дня пам’яті Лесі Українки у закладі відбувся флешмоб за участі представників Департаменту охорони здоров’я ХОВА, КНП ХОР “Обласний фтизіопульмонологічний центр”, ДУ “Харківський ОЦКПХ” та закладів первинної медичної допомоги. Метою заходу полягала як у вшануванні великої української поетеси, письменниці та громадської діячки, поглибленні знань про її життя та внесок у культуру, так і об’єднання зусиль всіх рівнів медичної допомоги в подоланні туберкульозу. Адже важливо не тільки діагностувати захворювання та призначити лікування, а й підтримати людину, не викликати психологічну травму в неї та її близьких. Чим більше кожен із нас на своєму місці докладе зусиль для зменшення стигматизації ТБ, формування толерантного ставлення до людей незалежно від їх хвороб чи ознак, тим швидше наші наміри подолання ТБ реалізуються.
За лічені хвилини testporuch.phc.org.ua допомагає зрозуміти власні ризики щодо ВІЛ і пропонує зручні опції абсолютно безоплатного та конфіденційного тестування. Пройти діагностику можна навіть вдома, замовивши доставку орального тесту поштою. Така опція доступна в неурядових організаціях.
Ви зможете знайти найближчий пункт тестування на карті, перейти у спеціальний чат-бот у Telegram, зателефонувати на гарячу лінію з питань ВІЛ/СНІД або замовити тест поштою – для себе і близьких.
Незалежно від того, який маршрут обрали, незмінними залишаються:
Крім того, знання ВІЛ-статусу – не лише прояв турботи про своє здоров’я, а й справжнє піклування про рідних, коханих і дорогих серцю людей, з якими контактуєте.
https://phc.org.ua/news/zapracyuvav-sayt-testporuch-pereviritis-na-vil-teper-sche-prostishe