Історична довідка

Протитуберкульозна служба Харківської області є однією із найстаріших на Україні.

В 1916 році було відкрито Центральний протитуберкульозний диспансер, який став центром боротьби з туберкульозом.

В червні 1921 року на базі колишньої бальнеологічної лікарні, збудованої на межі XIX і XX століть, був організований 1-й на Україні Науково-дослідний інститут туберкульозу.

В 1949 році у прибудові до 4-х поверхової споруди інституту туберкульозу було відкрито стаціонар облтубдиспансеру на 50 ліжок, у 1950 році-амбулаторне відділення обласного протитуберкульозного диспансеру також було переведено до цієї будівлі.

Таким чином, з 1950 року обласний протитуберкульозний диспансер, Науково-дослідний інститут туберкульозу та 3 кафедри туберкульозу Харківського медичного університету та Українського інституту удосконалення лікарів розташовувались у 2-х суміжних корпусах, спільна робота здійснювалась у тісній співдружності на високому практичному та науковому рівні.

У 1965 році Науково-дослідний інститут  туберкульозу був ліквідований, в зв’язку з чим відбулося злиття обласного протитуберкульозного диспансеру з колишньою клінікою інституту.

Головними лікарями облтубдиспансеру послідовно з моменту його організації були: видатні фтизіатри Ф.І. Михайлович, Н.Т. Беглярова, на протязі 32 років заслужений лікар УРСР Л.Ф. Кулібаба, заслужений лікар України Г.М. Сіроштан, Т.В. Сенчева, а з 2013 року по теперішний час- І.Калмикова, яка являється експертом групи за напрямом «Фтизіатрія, дитяча фтизіатрія» Департаменту охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністраціїї Директор підприємства – Калмикова Ірина Миколаївна – лікар вищої категорії.

Харківське товариство фтизіатрів

Харківська Асоціація фтизіатрів А.В. Стадникова, П.І. Потейко, Л.В. лебідь

Харківське медичне товариство було засноване в 1861 році прогресивними представниками інтелігенції нашого міста. Місто в той час не мав ні своєї медичної організації, жодного міського лікаря, ні одного ліжка. Були богадільня на 300 чол. (Сабурова дача), 3 університетських клініки (терапевтична, хірургічна на 15 і 21 ліжка, акушерська на 6 ліжок). Аптек було 5, повитух 15, приватних лікарів – 12.   Ініціатива створення товариства належить професору Грубе Вільгельму Федоровичу. Першим головою товариства було обрано професора Душан Федорович Лямбль, завідувач кафедри нормальної, а потім патологічної анатомії Харківського університету, різнобічний вчений, автор понад 100 робіт з нормальною і патологічної анатомії, гістології, паразитології, терапії, а також географії, етнографії, культури і мов слов’янських народів. Він очолював товариство в 1861-1863 і 1867-1868 роки. Потім протягом 23 років керував товариством професор Вільгельм Федорович Грубе, професор кафедри оперативної хірургії і завідувач хірургічною клінікою Харківського університету, блискучий хірург, ім’я якого було широко відомо не тільки в Росії, але і в Європі, ініціатор введення в нашому місті методу антисептики в хірургії . 23 березня 1861 Статут Товариства був затверджений Міністерством Внутрішніх справ в Санкт-Петербурзі. З ініціативи і наполяганням суспільства, а здебільшого і за його кошти, починають створюватися в Харкові установи для лікувально-діагностичної допомоги населенню. Першим таким закладом була безкоштовна лікарня для приходять хворих, відкрита в 1863 р Суспільство прагнуло організувати лікарню. Цього починання допомогло здійснитися спадок Д.А. Донець-Захаржевського, який передав товариству 50 000 рублів. Наступним корисним починанням суспільства було створення Пастерівського інституту з бактеріологічної станції. У 1888 році було створено ще один заклад Медичного товариства «Кабінет хімічної та мікроскопічної діагностики» – прообраз сучасних діагностичних лабораторних комплексів. На початку ХХ століття змінився характер наукової діяльності медичного товариства. В цей час починається утворення всередині суспільства секцій за спеціальностями. Окремої секції фтизіатрів в рамках суспільства не було. Початок боротьби з туберкульозом було покладено громадською організацією – створеної в 1910 р Всеросійської лігою для боротьби з туберкульозом. Тоді ж був організований Харківський відділ Ліги, головою правління якого обрано проф. Ф.М. Опенховского, секретарем – проф. І.І. Файншмідт. Членом Ліги міг стати кожен, хто сплатив членські внески (щорічні – 50 коп. Та довічні – не менше 25 руб.); приймалися також пожертвування.У 1910 р член Ліги лікар-громадський працівник А.Н. Авдакова на власні кошти відкрила амбулаторну лікарню для хворих на туберкульоз легень (вул. Сумська, 52) з метою надання безкоштовної допомоги найбіднішому населенню. У 1912 р була організована амбулаторія-піклування Харківського відділу Ліги боротьби з туберкульозом, яка до 1918 р існувала на благодійні кошти, а потім реорганізовано в центральний протитуберкульозний диспансер імені Р. Коха (пл. Фейєрбаха, 12), в подальшому через старості будівлі він був переведений на вул. Черноглазовскую, 11.

Безкоштовна лікарня для хворих на туберкульоз, відкрита А.Н.Авдаковой в 1910 р (вул. Сумська, 52)

У 1913 р А.Н. Авдакова після стажування на свої кошти в клініці К. Форланіні (Рим) вперше в Харкові стала лікувати хворих штучним пневмотораксом, який протягом 50 років був основним методом лікування хворих на деструктивний туберкульоз легень. Ліга боротьби з туберкульозом щорічно проводила день «Білої квітки» – благодійний кружечного збір коштів; кожному жертводавці приколювався на плаття штучний квітка білої ромашки. Біла ромашка стала символом фтизіатрії. У 1914 р на кошти, зібрані в дні “Білої квітки”, був створений туберкульозний санаторій “Немирів”, що функціонує понині. У період Першої світової і громадянської воєн, а також революції 1917 р діяльність Ліги практично припинилася. Після Жовтневої революції боротьба з туберкульозом стає державним завданням.

На VIII-му з’їзді РКП (б) (1918 р) комуністична партія в програмі з охорони народного здоров’я виділила як одну з основних завдань боротьбу з туберкульозом, визначивши туберкульоз як соціальну хворобу; при Народному комісаріаті охорони здоров’я була організована секція по боротьбі з туберкульозом. В рамках державної протитуберкульозної програми в Харкові і області розгортається широка мережа протитуберкульозних установ: відкриваються диспансери, тубкабінету, тубвідділення, санаторії. У 1925 р в колишній садибі цукрозаводчика був відкритий туберкульозний санаторій “Шарівка”. На заводі “Серп і молот”, фабриці ім. Тинякова створюються спеціальні цехи для хворих на туберкульоз. Організовується лікувально-трудового профілакторію в с. Дергачі; відкриваються нічні санаторії. У боротьбі з туберкульозом бере участь і громадськість: проводяться “триденка” по боротьбі з туберкульозом при протитуберкульозних диспансерах створюються поради соціальної допомоги, на заводах і фабриках – тубячейкі, які здійснювали профілактичні та оздоровчі заходи. Проводиться широка санітарно-освітня робота. У 1921 р Наркомздравом України був відкритий перший в Україні Харківський науково-дослідний інститут туберкульозу (вул. Чернишевського, 83). Початковими завданнями інституту, який став науковим і організаційно-методичним центром по боротьбі з туберкульозом, з’явилися підготовка лікарів фтизіатрів для відкриваються протитуберкульозних установ, а також розробка теоретичних і насущних практичних питань фтизіатрії. Очолив інститут І.І. Файншмідт і згуртований ним колектив учених (Б. Хмельницький, М.М.Шейнін, Б.Л. Яхніс і ін.) З великою енергією працювали над вирішенням поставлених завдань. Наукові дослідження в теоретичних розділах фтизіатрії – патогенез туберкульозу (Б.М. Хмельницький, М.Г.Іванова, С.М.Зільбер, Ф.М. Абрамова, М.Я. Карлінер), патофізіологічні процеси в організмі при туберкульозі (Б. З. Буніна, А.Б. Зільберштейн, С.М. Сквіріна, Б.С. Ланде), імунітет (М. М. Цехновіцер, І.Я.Гольдберг) – були тісно пов’язані з завданнями практичної охорони здоров’я і служили основою для вдосконалення організації боротьби з туберкульозом, виявлення, діагностики, лікування хворих на туберкульоз, а також профілактики туберкульозу. Був організований відділ гігієни і профілактики туберкульозу (М.С. Морозовський, А.Е. Рабухін, А.Я. Гольденберг); вивчалися питання епідеміології туберкульозу, соціальні і епідемічні фактори, що сприяють поширенню туберкульозу серед населення, а також форми і методи диспансерної роботи, розроблялася статистика туберкульозу. Для раннього виявлення туберкульозу у дітей та підлітків і вивчення інфікованості дитячого населення була розроблена методика туберкулінодіагностики (Б.Л. Яхніс).

Будівля Харківського НДІ туберкульозу (1921-1965 р.р.), потім – ОПТД, де проводилися засідання Харківського товариства-асоціації фтизіатрів (вул. Чернишевського, 83)

Наукова робота НДІ туберкульозу проводилася у співдружності з кафедрою туберкульозу Медичного інституту, відкритої в 1924 р, і кафедрами фтизіатрії і дитячої фтизіатрії (єдиною в Радянському Союзі) Українського інституту удосконалення лікарів, відкритими в 1930 р У 1924 р в Харкові проходив III Всесоюзний з’їзд фтизіатрів, в організації і проведенні якого активну участь брали фтизіатри – члени ХНМО. Наукові дослідження харківської школи фтизіатрів знаходять відображення в доповідях на Всесоюзних та українських з’їздах фтизіатрів і терапевтів, в також численних публікаціях. У 1926 р в Харкові під керівництвом і за активної участі Б.Л. Яхніса вперше в Радянському Союзі розпочато вакцинацію проти туберкульозу по Кальмет (БЦЖ). В результаті поглиблених експериментальних досліджень Б.Л. Яхніс спільно з М.М. Цехновіцером була доведена нешкідливість і імуногенність вакцини БЦЖ; Б.Л. Яхніс очолив широке впровадження вакцинації в Україні. Б.Л. Яхніс належить перша (1927 г.) в Радянському Союзі публікація про вакцинацію БЦЖ. З 1927 р одна з провідних проблем інституту – вивчення патогенезу туберкульозу. Чільне місце в роботах Харківської школи фтизіатрів займає вчення про патогенез раннього інфільтрату Ассмана-Редекера і легеневої сухот у дорослих. Дані дослідження мокротиння у хворих з інфільтратом (виявлення тетради Ерліха), результати вивчення обробленого за особливою методикою секційного матеріалу (М.Г. Іванова), а також рентгенморфологіческіе зіставлення (І. Г. Шліфер) дозволили встановити ендогенний генез підключичної інфільтрату, а при його прогресуванні – фіброзно-кавернозного туберкульозу – з ранніх гематогенних верхівкових відсіву, тобто довести зв’язок вторинного туберкульозу дорослих з первинною інфекцією. Ці роботи були узагальнені в монографії Б.М. Хмельницького “Ранні форми Відкритої легеневої туберкульоз в дорослих” (1932), нагородженої премією ім. А.Я.Штернберга. Залежно від уявлення про патогенез туберкульозу у дорослих в Радянському Союзі сформувалися дві провідні школи фтизіатрів: Харківська – прихильники ендогенного і Московська – екзогенного патогенезу. Харківську школу очолив проф. Б.М. Хмельницький, Московську – проф. Г.Р. Рубінштейн.

З 1934 р проводяться різнобічні дослідження з проблеми первинного туберкульозу. Створено вчення про хронічному первинному туберкульозі у дорослих, вивчені його патоморфологічні особливості (М.Г. Іванова), детально описана клініка і різноманітні “маски” (Б.М. Хмельницький, Б.З. Буніна, Р.М. Пінська, В. І. Житня). Розробляється методика раннього і своєчасного виявлення туберкульозу. Широко впроваджуються в практику профілактичні огляди на туберкульоз організованих груп населення, що сприяє успішному лікуванню хворих. Удосконалюється методика коллапсотерапіі і хірургія легеневого туберкульозу (А.М. Руденко, М.І. Фаненштіль, А.Г. Кисельов, Б.М.Городецкій і ін.), Туберкулінотерапія (Б.З.Буніна) і неспецифічної десенсибілізуючої терапії; пізніше (1953 р) вийшла монографія Б.З. Буніною “туберкулінотерапія”. Розроблено методи попередження і лікування ускладнень коллапсотерапіі (А.Є. Рабухін, Р.Л. Натанзон, М.Я. Карлінер, К.А. Пушкар, А.Б. Зільберштейн, І.Я. Гольденберг, М.І. Фаненштіль) . У роки Великої Вітчизняної війни в умовах німецької окупації протитуберкульозна робота практично припинилася, різко підвищилася захворюваність і смертність від туберкульозу. На базі евакуйованого в Новосибірськ Харківського НДІ туберкульозу було розгорнуто госпіталь для лікування фронтовиків, хворих на туберкульоз, а також для поранених в грудну клітку. Харківська школа фтизіатрів, продовжуючи вивчення питань патогенезу, профілактики туберкульозу, накопичила великий досвід щодо попередження туберкульозу в Червоній Армії, удосконалювала методи хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень, а також поранених в грудну клітку. Питання діагностики і терапії вогнепальних поранень грудної клітини висвітлені в роботах Б.М. Хмельницького, М.Г.Івановой, А.Г. Кисельова та ін. Дослідження з проблеми туберкульозу поповнилися матеріалами військового часу, які були узагальнені і опубліковані в багатотомному виданні “Досвід радянської медицини у Великій Вітчизняній війні”.

Фтизіатрам К.А. Іліади і А.Н. Авдакова в умовах німецької окупації Харкова, ризикуючи життям, вдалося врятувати від угону на роботи до фашистської Німеччини десятки молодих людей, накладаючи їм штучний пневмоторакс, щоб їх можна було видати за хворих на туберкульоз, а також виписуючи фальшиві довідки про захворювання на туберкульоз. К.А. Іліади в 1967 р за цей подвиг нагороджена медаллю “За відвагу”. Після Вітчизняної війни в Харкові швидко розгорнулася широка мережа протитуберкульозних диспансерів, тубкабінетів, тублікарнях і тубсанаторій. Був відкритий обласний туберкульозний госпіталь для інвалідів ВВВ. Самостійної секції фтизіатрів в ХНМО до 1945 року не існувало. Фтизіатри були членами терапевтичної і педіатричної секцій. У звітах про діяльність ХНМО з перших років його існування є згадки про наукові доповідях по туберкульозу. І.І. Файншмідт був обраний в бюро створеної в 1910 р терапевтичної секції, неодноразово обирався членом правління, а в 1924-25 рр. був головою правління ХНМО. На перших засіданнях секції обговорювались можливості променів Рентгена для розпізнавання захворювань органів грудної клітки, а також діагностична цінність туберкуліну. Після Жовтневої революції, коли боротьба з туберкульозом стала однією з найважливіших завдань охорони здоров’я, сформувалася протитуберкульозна служба, і фтизіатрія виділилася в окрему галузь медицини, фтизіатри стали часто виступати з доповідями і демонстраціями на засіданнях ХНМО, намагаючись привернути увагу широкого загалу лікарів до питань фтизіатрії і боротьби з туберкульозом (І.І.Файншмідт, Б.М. Хмельницький, Б.Л. Яхніс, М.М. Шейнин).

Питанням фтизіатрії значну увагу приділяла організована з ініціативи молодих лікарів в 1923 р при профспілці Медікосантруд паралельно з ХНМО “Наукова асоціація”, в час правління якої увійшов А.Є. Рабухін.

 Проф. Б.М. Хмельницький – голова Харківського товариства фтизіатрів в 1945-1959 р.р.

Суспільство фтизіатрів як самостійне профільне суспільство ХНМО було організовано в 1945 р – в рік Перемоги, в період відновлення народного господарства. На зборах фтизіатрів 25 серпня 1945 року було обрано тимчасове, а 13 березня 1946 року – постійне правління в складі: Б.М. Хмельницького (голова), Д.М. Ебіча (секретар), Л.І.Вільнянского, Е.М. Когана, М.Г. Меграбяна, С.І. Медведєвої, Б.Л.Яхніса. Спочатку суспільство налічувало в своїх рядах 28 осіб, в подальшому число його членів росло, тому що включало в себе всіх фтизіатрів НДІ, кафедр і протитуберкульозних установ. З дня організації до 1959 р головою правління товариства фтизіатрів був проф. Б.М.Хмельніцкій, з 1959 р по 1969 р – проф. Л.І. Вільнянський, з 1969 р по 1973 р – проф. А.Г. Хоменко, з 1973 р по 1984 р – проф. Т.А.Старожінская, з 1984 р по 2010 р – проф. А.В. Стадникова. У 2010 р головою обрано доц. П.І. Потейко, почесним головою – проф. А.В. Стадникова. З самого початку роботи фтизіатричне суспільство поставило перед собою такі основні завдання: підвищення кваліфікації фтизіатрів, пропаганду знань з фтизіатрії серед лікарів загально-лікувальної мережі, підвищення якості лікувальної та профілактичної та організаційної роботи в протитуберкульозних закладах, надання методичної допомоги органам охорони здоров’я в організації боротьби з туберкульозом, залучення до науково-дослідної роботи практичних лікарів. Щомісяця за планом проводяться засіданнях товариства заслуховують доповіді, повідомлення, реферативні огляди по новітнім досягненням теоретичної і клінічної фтизіатрії, інформація про українських, Всесоюзних з’їздах і Міжнародних конференціях фтизіатрів. Обговорюються наукові роботи, дисертації, проводяться критичні розбори журналу “Проблеми туберкульозу”, монографій, посібників з туберкульозу. Клінічні та клініко-анатомічні конференції, демонстрації та клінічні розбори хворих стають школою для практичних лікарів. Найбільш кваліфіковані фахівці зі складу членів суспільства регулярно консультують хворих у всіх протитуберкульозних закладах, а також беруть участь в розробці організаційно-методичних питань боротьби з туберкульозом. На засіданнях товариства щорічно обговорюються плани і підсумки роботи товариства, а також плани і підсумки протитуберкульозної роботи в місті та області. Голова і члени Харківського товариства фтизіатрів беруть участь у щорічних підсумкових науково-практичних конференціях України. З 50-х років предметом різнобічних наукових досліджень і обговорень стає хіміотерапія туберкульозу. З доповіддю про ефективність хіміотерапії при малих формах туберкульозу легенів на VI Всесоюзному з’їзді фтизіатрів (1957 р) виступила проф. Б.З. Буніна.

Вивчалися і обговорювалися різні аспекти комбінованого застосування коллапсотерапіі з хіміотерапією у дорослих і підлітків (Т.А. Старожінская, В.П. Іващенко, А.С. Соловйова), питання резекційною хірургії при туберкульозі легенів (А. Кисельов). Вплив хіміотерапії на різні патофізіологічні механізми – білкові фракції крові, обмін вітамінів, імунологічні реакції були предметом вивчення П.Т. Білозьорова, А.В. Стадникової, І.С. Шуглі, Г.Я. Корпляковой, Н.К.Масленніковой і ін. Масштабне дослідження А.Г. Хоменко, присвячене вивченню кавернозних форм туберкульозу легенів, механізму загоєння каверн під впливом хіміотерапії вилилося в монографію “Клініка і ефективність лікування кавернозних форм туберкульозу легенів” (1965р.). Ряд досліджень присвячується різним аспектам туберкульозного менінгіту, методикою і ефективності його лікування (С.М. Рослик, А.Ф.Кручініна, П.І. Сирота, Л.М. Яковлєва). Розроблено методику туберкулінохіміотерапіі (Т.А. Бязров) і вакцінохіміотерапіі (В.І. Чуканов), кортикостероїдної терапії хворих на туберкульоз (В.В. Шевченко). Харківські фтизіатри одними з перших включилися у вивчення лікарської чутливості мікобактерій туберкульозу (Е.Л. Мельников, Г.Л. Нахмансон і ін.); матеріали О.І. Чесак про феномен “прихованої лікарської стійкості” були опубліковані в зарубіжній літературі. Харківські фтизіатри внесли істотний внесок у вивчення бактеріології туберкульозу, діагностичного та прогностичного значення масивності бактеріовиділення за даними його кількісної оцінки (А.Г.Хоменко, Т.Н. Чайкіна, Ю.Н. Пашков, А.Д. Ляпунова та ін.).

Видані в 1960 р Постанова Радміну СРСР і наказ Міністерства охорони здоров’я СРСР з’явилися програмою, спрямованою на ліквідацію туберкульозу як поширеного захворювання. Програма включала широкий обсяг протитуберкульозних заходів, хворі на туберкульоз отримали численні пільги. Досягнуте в результаті цих заходів істотне зниження поширеності туберкульозу послужило приводом для широкого обговорення питання про інтеграцію фтизіатрії з пульмонологією на що проходив у Харкові в 1969 р V з’їзді фтизіатрів України, в організації якого активну участь брала суспільство фтизіатрів. У 1968 – 1973 рр. харківська фтизіатрична служба, суспільство фтизіатрів, брали участь в міжнародному колективному дослідженні за програмою ВООЗ, присвяченому режимів хіміотерапії. Розроблялися методи діагностики і корекції побічної дії хіміопрепаратів (А.П. Котенко та ін.). У 1973-78 рр. для розробки моделі боротьби з туберкульозом з метою подальшого зниження його поширеності був проведений Всесоюзний експеримент. Харківська область, яка володіє великим науковим і організаційним потенціалом, увійшла в число восьми експериментальних баз в СРСР і двох – в Україні. Відповідно до програм експерименту розроблена і апробована методика суцільних флюорографічних обстежень населення, вивчена ефективність різних режимів хіміотерапії, проведена централізація бактеріологічної служби протитуберкульозних установ. У 1979 р на базі Харківського ОПТД (головний лікар – Л.Ф. Кулібаба, заслужений лікар УРСР, кавалер орденів Жовтневої Революції, Трудового червоного прапора, Леніна і ряду медалей) була організована Всесоюзна школа передового досвіду боротьби з туберкульозом. Харків і область увійшли в число регіонів з низькою поширеністю туберкульозу (захворюваність – 28, смертність – 7 на 100 000 нас.) У всіх проведених дослідженнях, їх обговоренні, оцінці та впровадженні в практику нових раціональних форм в справі боротьби з туберкульозом активна роль належить суспільству фтизіатрів. У цей період виробилася практика проведення спільних засідань суспільства і “Дня спеціаліста” з широкою участю організаторів протитуберкульозної служби та СЕС.

Наукові дослідження, що проводяться харківськими дослідниками, постійно знаходяться в числі актуальних проблем. У 70-90 рр. проведені дослідження, спрямовані на підвищення ефективності лікування туберкульозу з часто поєднуються з ним захворюваннями – на виразкову хворобу, хронічний алкоголізм, цукровий діабет (А.В.Стаднікова, В.С. Крутько, І.А. Кольцова). Серія робіт, виконаних І.А.Сіренко і під її керівництвом, спрямована на вдосконалення виявлення, діагностики та лікування туберкульозу у дітей та підлітків. З використанням тонких методів дослідження (простагландини, середні молекули, імунологічні показники) проведено вивчення патофізіологічних зрушень в організмі хворого на туберкульоз (Т.В. Сокіл, П.І. Потейко, Т.Г. Герасимова), розроблена методика детоксикаційної терапії при туберкульозі (П .І. Потейко). Харківське товариство фтизіатрів брало діяльну участь в організації та проведенні в Харкові X Всесоюзного з’їзду фтизіатрів (1986 рік) З лав ХНМО і харківського товариства фтизіатрів вийшли видатні вчені – А.Є. Рабухін і А.Г. Хоменко. У лауреата Державної премії, заслуженого діяча науки проф. А.Е.Рабухіна, багато років завідував кафедрою фтизіатрії ЦОЛІУВ, навчалися викладачі кафедр фтизіатрії і лікарі-фтизіатри усього Радянського Союзу; написані ним монографії, керівництва і підручник – настільні книги фтизіатрів.

Проф. А.Г. Хоменко – голова Харківського товариства фтизіатрів в 1963-1973 р.р.

Акад. А.Г. Хоменко став першим за фахом “Фтизіатрія” академіком АМН СРСР. Представляв радянську фтизіатрію в ВООЗ (Женева), багато років був директором ЦНІІТ, головним редактором журналу “Проблеми туберкульозу”, головою Всесоюзного товариства фтизіатрів, удостоєний Державної премії. Написані ним монографії та керівництва є підручниками для сучасних фтизіатрів.

Проф. Т.А. Старожінская – голова Харківського товариства фтизіатрів в 1973-1984 р.р.

У період перебудови і розпаду Радянського Союзу суспільство фтизіатрів на відміну від інших товариств встояло і продовжує регулярне планомірну роботу. У 1992 р представники Харківського товариства А.В.Стаднікова, С.М.Рослік, І.А. Сіренко виступили з доповідями на XІ з’їзді фтизіатрів (С-Петербург), що проходив під егідою асоціації науково-медичних товариств СНД. Представники Харківського товариства фтизіатрів, починаючи з 1993 року, брали участь в чотирьох з’їздах фтизіатрів і пульмонологів, що відбулися в незалежній Україні. Проф. В.С. Крутько на ІІ з’їзді (Київ, 1998 г.) зробив програмну доповідь про сучасну класифікації туберкульозу за даними обговорення його проекту. У 1994 р з ініціативи Асоціації фтизіатрів України Харківське товариство фтизіатрів змінило свій статус на «Асоціація фтизіатрів».

Проф. А.В. Стадникова – голова Харківського товариства фтизіатрів в 1984- 2010 р.р., з 2010 – почесний голова

Робота Асоціації фтизіатрів проходить в умовах економічної кризи, падіння рівня життя населення, появи шару бомжів, безробітних, зростання поширеності є соціальним захворюванням туберкульозу і оголошеної в 1995 р в Україні епідемії туберкульозу. Зростання поширеності туберкульозу також пов’язаний з ВІЛ-інфекцією, яка зайняла одну з провідних позицій серед факторів ризику захворювання на туберкульоз. Негативна роль в боротьбі з туберкульозом належить також недостатнього фінансування служби, різко погіршилися харчування хворих, майже повній відсутності безкоштовної хіміотерапії в 1996-2000рр., Що сприяло формуванню хіміорезистентного туберкульозу з множинною лікарською стійкістю МБТ серед вперше виявлених хворих (до 30%) і зниження ефективності їх лікування. Істотне скорочення ліжкового фонду в місті також негативно позначилося на проведенні протитуберкульозних заходів.

 Доц. П.І. Потейко – голова Харківського товариства фтизіатрів з 2010 р.

У своїй роботі, в регулярно проводяться за щорічним планом засіданнях, семінарах, Асоціація охоплює всі нагальні аспекти сучасної фтизіатрії. З 2004 року функція Асоціації розширилася – вона стала брати участь в атестації фтизіатрів. Відзначивши 66-річчя в рамках 150-річчя ХМО, Харківська Асоціація фтизіатрів продовжує перебувати на передовій позиції в справі боротьби з туберкульозом.